Карл Мартел

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карл Мартел
фр. Charles Martel
лат. Carolus Martellus
ПрізвиськоMartellus і Tudes
Народився23 серпня 688[1]
Herstald, Льєж[d], Льєж, Валлонія, Бельгія[2]
Помер22 жовтня 741 (53 роки)
К'єрзі[3]
ПохованняАбатство Сен-Дені
КраїнаФранкське королівство
Діяльністьдержавний діяч, воєначальник
Знання мовлатина[4][5] і давньоверхньонімецька
УчасникBattle of Cologned, Battle of Vicyd, Battle of the Boarnd, Battle of Soissonsd, Битва при Пуатьє, Battle of the River Berred і Battle of Amblèved
ТитулDuke of the Franksd
ПосадаМажордом[6] і Мажордом
РідArnulfingsd[2], Каролінги і Pippinidsd
БатькоПіпін Герістальський[1]
МатиAlpaidad[2]
Брати, сестриДрогон[7], Ґрімоальд Молодший[8] і Гільдебранд (герцог Провансу)[2]
У шлюбі зRotrude of Trierd[9], Ruodhaidd і Свангільдаd[2]
ДітиКарломан (мажордом)[10][11], Піпін Короткий[12][13], Hiltrudd[14], Landradad[14], Auda of Franced[15], Bernard, son of Charles Marteld[16], Грифон[17], Hieronymusd[18] і Remigius of Rouend[19]

Карл Марте́л (фр. Charles Martel; 688 — 22 жовтня 741) — військовий та політичний лідер держави франків, мажордом при Меровінгах, фактичний правитель держави в період міжцарства, з 718 до смерті. Під час свого правління використовував титул герцог і принц франків.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Він був позашлюбним сином Піпіна Герістальського.

Мартел, що в перекладі означає молот, виграв битву при Пуатьє у 732 році й зупинив наступ арабів на Європу. Джавахарлал Неру вважає цю подію поворотною у історії Європи, оскільки вона дозволила зберегти там християнство.[20]

Після смерті Карла Мартела правління королівством франків перейшло до його синів Піпіна Короткого та Карломана. Карл Мартел вважається засновником династії Каролінгів. Хоча він сам не був проголошений королем, його син Піпін Короткий проголосив себе королем 751 року.

Відомий тим, що запровадив важку кінноту, здатну везти лицаря в обладунку, а також секуляризував чимало церковних земель для її утримання. З цієї причини його названо «засновником європейського феодалізму[21]».

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Карл Мартелл // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1895. — Т. XIVа. — С. 522–523.
  2. ↑ а б в г д Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 165–181. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  3. ↑ http://www.jstor.org/stable/29742357
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France Record #11936305g // BnF catalogue général — Paris: BnF.
  5. ↑ Чеська національна авторитетна база даних
  6. ↑ Cawley C. Medieval Lands: A prosopography of medieval European noble and royal families
  7. ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 161–163. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  8. ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 163–165. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  9. ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 171–172. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  10. ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 179–181. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  11. ↑ Карломан // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1895. — Т. XIVа. — С. 517–518.
  12. ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 181–185. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  13. ↑ Пипин // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1898. — Т. XXIIIа. — С. 630–631.
  14. ↑ а б Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 173. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  15. ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 173–176. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  16. ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 355. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  17. ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 177–178. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  18. ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 359–360. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  19. ↑ Settipani C. La Préhistoire des Capétiens: Première partie : Mérovingiens, Carolingiens et Robertiens — Villeneuve-d'Ascq: 1993. — P. 178–179. — ISBN 978-2-9501509-3-6
  20. ↑ Неру, Джавахарлал (1977). Взгляд на всемирную историю. В трех томах. Том 1. Прогресс. — С.218
  21. ↑ Trevor-Roper, Hugh (1966). The rise of Christian Europe (English) . London. с. 96.

Література

[ред. | ред. код]
  • Paul Fouracre: The Age of Charles Martel. Harlow 2000.
  • Jörg Jarnut (Hrsg.): Karl Martell in seiner Zeit. Sigmaringen 1994, ISBN 3-7995-7337-2.
  • Ulrich Nonn: Das Bild Karl Martells in den lateinischen Quellen vornehmlich des 8. und 9. Jahrhunderts. In: Frühmittelalterliche Studien. Band 4, 1970, S. 70-137.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Карл_Мартел&oldid=42984851